Ekosvit

Первинні ґрунтові часточки, представлені мінеральними зернами, органічними та органо-мінеральними гранулами, що вільно суспендуються у воді після руйнування клейких матеріалів, на­зиваються механічними (гранулометричними) елементами або елементарними ґрунтовими частинками (ЕҐЧ).

Гранулометричний склад переважної більшості ґрунтів приблиз­но на 90% представлений ЕГЧ мінеральної природи. ЕГЧ можуть мати будь-яку геометричну форму: шар, куб, призма тощо. Умовно фор­му їх приймають за кулеподібну, враховуючи так званий ефектив-ний діаметр. Механічні частинки приблизно однакового діаметра об’єднують у фракції, оскільки вони володіють подібними властиво­стями.

Фракція каміння представлена переважно уламками гірських порід. Каменястість - явище незадовільне, оскільки наявність у ґрунті значної кількості включень літогенного походження призводить до збільшення енергетичних затрат ґрунтової біоти на їх огинання при рості чи русі, а також до ускладнення його обробітку та прискорення зносу сільськогосподарських знарядь. За ступенем каменястості ґрун­ти поділяють на некаменисті - вміст каміння не перевищує 0,5%, сла-бокаменисті - 0,5-5%, середньокаменисті - 5-10%, сильнокаменисті - понад 10%. За типом каменястості ґрунти можуть бути валунні, галечникові та щебенюваті.

Гравій - складається з уламків первинних мінералів. Високий уміст гравію в ґрунтах не впливає на обробіток, але створює несприятливі властивості, такі як низька вологоємність, провальна во­допроникність і відсутність водопідйомної здатності.

Піщана фракція - складається з уламків первинних мінералів, перш за все кварцу та польових шпатів. Ця фракція володіє висо­кою водопроникністю, не набухає, не пластична, а також володіє деякою вологоємністю та капілярністю. На грунтах із великим умі­стом цієї фракції та при інших сприятливих умовах добре розвиваєть­ся фітоценоз з підвищеною вимогливістю до повітряного та тепло­вого режиму, зокрема непогані врожаї дає картопля.

Крупнопилувата фракція мало чим відрізняється від піску, тому її властивості дуже схожі. Проте середньопилувата фракція збага­чена слюдами, що значно підвищує пластичність і зв’язність. Середній пил дисперсніший, ліпше утримує вологу, але володіє слабкою во­допроникністю, нездатний до коагуляції та не бере участі у струк­туроутворенні і фізико-хімічних ґрунтових процесах. Як наслідок, грунти, збагачені цими фракціями, будуть володіти відповідними вла­стивостями. Пил дрібний - досить високодисперсна фракція, що скла­дається з первинних і вторинних мінералів. Здатна до коагуляції, бере участь у структуроутворенні, володіє поглинальною здатністю, містить значну кількість гумусових речовин. Велика кількість неаг-регованого дрібного пилу в грунтах спричиняє такі негативні влас­тивості, як низька водопроникність, значна кількість недоступної во­логи, висока здатність до набухання й усадки, липкість, тріщину­ватість, висока щільність складення.

Мул складається переважно з високодисперсних вторинних мінералів. З первинних подекуди зустрічаються кварц, ортоклаз, мусковіт. Мулиста фракція займає провідне місце у формуванні фізи­ко-хімічних властивостей грунтів. Мул містить значну кількість гумусу та елементів живлення для рослин. Ця фракція відіграє про­відну роль у структуроутворенні. Володіє високою ємністю погли­нання та коагуляційною здатністю. Проте надвисокий уміст мулу в грунтах є причиною погіршення їх фізичних властивостей.

Колоїдна частина - найважливіша з точки зору формування обмінних властивостей та структури грунту.

Кількісне визначення механічних елементів називають грану­лометричним аналізом. Під гранулометричним (механічним) скла­дом грунтів і грунтоутворюючих порід розуміють відносний уміст фракцій механічних елементів. В основу класифікації грунтів за механічним складом покладено співвідношення фізичного піску і фізич­ної глини. Найдосконалішою в наш час є класифікація М А Качинського (табл. 3).

Таблиця З

Класифікація ґрунтів і порід за гранулометричним складом (за Н.А.Качинським)

Згідно з даною класифікацією, грунт має основну назву за вмістом фізичного піску і фізичної глини і додаткову за вмістом фракції, що переважає: гравійної (3-1 мм), піщаної (1-0,05 мм), круп-нопилуватої (0,05-0,01 мм), пилуватої (0,01-0,001 мм) і мулистої (0,001 мм). Наприклад, дерново-середньопідзолистий грунт на мо­рені містить фізичної глини 24,0 %, піску 42,6 %, крупного пилу 33,4%, середнього пилу 6,57% і дрібного -9,6%. Основною назвою грануло­метричного складу даного ґрунту буде легкосуглинковий, додатко­вою - крупнопилувато-піщаний.

Класифікація складена з врахуванням генетичної природи ґрунтів та здатності їх глинистої фракції до агрегування, що зале­жить від умісту гумусу, складу обмінних катіонів, мінералогічного складу. Чим вища ця властивість, тим слабше проявляються глинисті властивості при рівному вмісті фізичної глини. Тому степові ґрунти, червоноземи та жовтоземи, як більш структурні, переходять у категорію більш важких при вищому вмісті фізичної глини, ніж со­лонці та ґрунти підзолистого типу.

Кожний тип ґрунту характеризується своїм специфічним профільним розподілом фракцій, особливо тонкодисперсних. На­приклад, у підзолистих, дерново-підзолистих ґрунтів, солонців -елювіально-ілювіальний тип розподілу; у чорноземів, дернових ґрунтів - рівномірно-акумулятивний тощо.

Гранулометричний склад ґрунту має важливе значення в педо­генезі, у формуванні родючості ґрунту. Від нього залежать водні, теплові, повітряні, загальні фізичні й фізико-механічні властивості ґрунту. Механічний склад ґрунту зумовлює окисно-відновні умо­ви, величину ємності вбирання, перерозподіл у ґрунті зольних еле­ментів, накопичення гумусу тощо. Інтенсивність багатьох ґрунтот­ворних процесів залежить від гранскладу: на піщаних породах вона незначна, на суглинкових - досить висока. Від гранскладу залежать умови укорінення фітоценозу та чисельність риючої фауни, а також спосіб обробітку ґрунту, строки польових робіт, норми добрив, роз­міщення сільськогосподарських культур. Наприклад, ясткі (піщані та супіщані) ґрунти легко піддаються обробітку, швидко прогріва­ються, мають добру водопроникність та повітряний режим. Але во­лодіють низькою вологоємністю, бідні на гумус і елементи живлен­ня, мають незначну поглинальну здатність, піддаються вітровій ерозії. Важкі (важкосуглинкові й глинисті) ґрунти володіють високою зв’яз­ністю й вологоємністю, краще забезпечені поживними речовинами та гумусом. Безструктурні важкі ґрунти мають несприятливі фізичні й фізико-хімічні властивості: слабку водопроникність, здатність зап­ливати й утворювати кірку, високу щільність і т.п. Найкращими з цієї точки зору є суглинкові ґрунти.

У польових умовах гранулометричний склад визначають при­близно за зовнішніми ознаками і на дотик (органолептичний метод). Для точного визначення гранскладу застосовують лабораторні ме­тоди (наприклад, метод Качинського).

Мокрий органолептичний метод. Зразок розтертого ґрунту зво­ложують і перемішують до тістоподібного стану. З підготовленого ґрунту на долоні роблять кульку і пробують зробити з неї шнур тов­щиною близько 3 мм, а потім звернути кільце діаметром 2-3 см. Залежно від гранулометричного складу результати будуть різні:

-    пісок - не утворює ні кульки, ні шнура;

-   супісок - утворює кульку, розкачати шнур не вдається, утво­рюються тільки зачатки шнура;

-   легкий суглинок - розкачується в   шнур, але дуже нестійкий, легко розпадається на частини при розкачуванні або знятті з долоні;

-   середній суглинок - утворює суцільний шнур, який можна звер­нути в кільце з тріщинами й переломами;

-    важкий суглинок - легко розкачується в шнур, утворює кільце з тріщинами;

-    глина - утворює довгий тонкий шнур, котрий потім легко ут­ворює кільце без тріщин.

Tags: глина, гравій, гранули, гранулометричний, грунт, ЕГЧ, Качинський, кварц, класифікація, колоїдний, мінеральний, мул, мусковіт, набухання, органічний, органолептичний, ортоклаз, сільськогосподарський, склад, суглинок, фітоценоз, фракція, щільність