Ekosvit

Розвиток людського суспільства відбувався у безперервному зв’язку з
середовищем, що його оточувало, а таким середовищем є поверхня нашої
планети з властивими їй природними умовами. Уже на перших етапах
становлення (кам’яна доба) величезну роль у житті людей почали відігравати
гірські породи, які використовували для виготовлення найпростіших знарядь
праці. Потім в історії людства настали часи, пов’язані з виготовленням
металевих знарядь, що зумовлювало потребу віднайдення самородних
металів (мідь, золото, срібло), а потім і руд міді, олова, заліза. В писемних
джерелах ІІІ–ІІ ст. до нашої ери є відомості про деякі мінерали, їхні
властивості та поширення. Перше ознайомлення з гірськими породами та
мінералами спонукало людину оцінити такі їхні властивості, як твердість,
крихкість, піддатливість для обробки. Елементарне вивчення фізичних
властивостей речовини започаткувало напрямок у геології, який пізніше
(XVІІ–XVШ ст.) назвали геогностичним.
З часів розквіту Давньої Греції (VІІ–V ст. до н. е.) дуже серйозну увагу
звертали на вивчення Землі та ті процеси, які на ній відбуваються. Уже тоді
сформувалися два протилежні напрями в розумінні геологічних процесів, які
в пізніші часи отримали назви нептунізму та плутонізму. Прихильники
нептунізму, представником якого був давньогрецький філософ Фалес,
твердили, що Земля з усіма живими організмами постала з водного
середовища. На противагу цьому, плутоністи стверджували, що все виникло з
вогню. Представником цього напряму був Арістотель, який намагався
пояснити причини землетрусів та вулканічних вивержень існуванням у
надрах Землі розпеченої газоподібної речовини. Він також визнавав, що
поверхня Землі та її площа безперервно змінюються внаслідок змін рівня
моря та його руйнівної дії.
Близькі погляди висловлював і римський географ Страбон, який жив у
І ст. до н. е. Проте зміни обрисів моря і суші він пов’язував з підняттями та
опусканнями окремих ділянок земної кори.
За періоду середньовіччя є дуже мало геологічних даних. З тих часів
відомі імена таджицького вченого Авіценни, узбецького Аль-Біруні та
азербайджанського астронома Мухамеда Насиредина.
Новий етап у розвитку наук розпочався у ХV ст. і пов’язаний з епохою
Відродження. Проблемами вивчення Землі займалися такі відомі вчені як
Леонардо да Вінчі, І.Фракастро, Г.Багера (Агрікола), Н.Стено. Найбільшим
досягненням того часу можна вважати появу праць М.Коперніка (1473–1543),
який пояснив будову Сонячної системи. На цій основі неодноразово в XVІІ та
XVІІІ ст. робили спроби створити гіпотези утворення Землі (Декарт, Лейбніц,
Бюфон, Гук, Ріхман). Тоді ж відроджено школи нептуністів та плутоністів.
Тривалий час перевага була на боці нептуністів, провідну роль серед яких
відігравав професор Фрейберської гірничої академії Вернер (1750–1817).
Нептуністи повністю відкидали значення для розвитку Землі внутрішніх сил,
що певною мірою негативно вплинуло на розвиток геологічних знань.Значно прогресивнішим було вчення шотландського геолога Геттона
(1755–1779), який провідним у формуванні Землі вважав “внутрішній жар”, і
одночасно вважав, що поверхневі сили призводять до руйнування гірських
порід. Зрештою погляди плутоністів на той час перемогли.
Наступним кроком у розвитку геології стали висновки англійського
дослідника В.Сміта (1769–1839), який звернув увагу на різноманітність
органічних решток, що трапляються в шарах порід. Цим учений заклав
основи історичного напряму в геології. Відкриття було підтверджене і
розвинуте працями Кюв’є (1769–1832) і Броньяра (1770–1847) з вивчення
фауни викопних хребетних Паризького басейну. Дослідження Кюв’є дали
початок нової науки – палеонтології. В першій половині ХІХ ст. закладено
основи геологічного літочислення і складено стратиграфічну схему відкладів
земної кори, яка узагальнила всі знання про послідовність утворення гірських
порід та історію розвитку нашої планети.
Кінець - ХІХ початок ХХ ст. ознаменувався бурхливим розвитком
геології та виділенням з неї багатьох самостійних дисциплін: петрографії,
літології, гідрогеології, геотектоніки та ін. Це було пов’язане з успіхами хімії,
фізики, що дало змогу удосконалити методи вивчення мінералів та гірських
порід.
У теоретичній геології розробляли різні гіпотези розвитку Землі, серед
яких найпопулярнішою була гіпотеза контракції, вперше висловлена
французом Елі де Бомоном 1829 р. Гіпотеза контракції (стискання)
ґрунтувалася на уявленнях німецького філософа Канта про утворення Землі з
гарячої туманності, а потім перехід унаслідок тривалого вистигання в
твердий стан. Детальніше цю гіпотезу опрацював математик Лаплас. З
позицій цієї гіпотези багато вчених пояснювало утворення складчастих гір на
поверхні Землі зморщуванням кори через зменшення в об’ємі внутрішніх мас
унаслідок охолодження і застигання (кристалізації).
Наприкінці ХІХ ст. виникла теорія геосинкліналей, яка пояснювала
закономірності розвитку земної кори в особливо сприятливих для
деформацій зонах – геосинкліналях. Важливе значення для розвитку цієї
теорії мали праці таких відомих геологів, як американці Дж. Хол (1811–
1898), Дж. Дена (1812-1895), француз Е.Ог (1861–1927), росіянин Павлов
(1854–1929), українець Антон Борисяк (1872–1944) та ін.
Важливе значення для розвитку геології в Російській імперії мали праці
М. В. Ломоносова, зокрема ті, які стосувалися ідеї еволюційного розвитку
Землі. Значне місце в них відведено вивченню внутрішніх сил та ролі
глибинних процесів у формуванні земної поверхні. Учений багато зробив для
того, щоб пояснити утворення гірських порід і мінералів. За його проектами
організовано експедиції для вивчення багатьох районів тодішньої Росії, а
також і України, зокрема її східної частини.
Розвиток геологічних дисциплін наприкінці ХІХ ст. пов’язаний зі
значним прогресуванням промисловості. З цього часу неухильно
збільшувалися об’єми геологічних досліджень, виникали державні інституції
для їхнього проведення. В Росії 1882 р. створено Геологічний комітет, який
провадив важливу роботу з геологічного картування. Тоді ж започатковано
роботи з детального одноверстового геологічного картування в межах
Донецького басейну під керівництвом гірничого інженера Л. І. Лутугіна.
В західній частині України значні роботи провадили вчені Австро-
Угорщини з геологічного вивчення Карпат, починаючи з другої половини
ХІХ ст. Були складені геологічні карти масштабу 1:75 000.
Переломне значення для вивчення гірських геосинклінальних споруд, і
зокрема, Карпат мав 1903 р., коли на Віденському геологічному конгресі
Уліг зробив доповідь про їхню насувну будову.
Сьогодні територія України повністю закартована у масштабі 1:200 000 і
більша частина території – 1:50 000. Щороку українські геологи відкривають
нові родовища, що забезпечує випереджальний розвиток господарства.

Tags: гідрологія, гірський, газоподібний, геогностичний, геологія, геосинкліналі, геотектоніка, господарство, залізо, Земля, золото, картування, літологія, мідь, мінерали, масштаб, метал, нептунізм, олово, охолодження, петрографія, плутонізм, порода, природний, процес, речовина, розвиток, самородний, срібло, суспільство, твердість, фізика, хімія