Забарвлення грунту - це найбільш доступна і, перш за все, помітна морфологічна ознака, суттєвий показник належності грунту до того чи іншого типу, що визначається кольором тих речовин, з яких він складається, а також гранулометричним складом, фізичним станом і ступенем зволоження.
Багато грунтів одержали назву відповідно до свого забарвлення - підзол, чорнозем, бурозем, сірозем, червонозем, каштановий, коричневий тощо. Ці назви відомі науковцям усього світу. Вони увійшли у термінологічний апарат світового ґрунтознавства і ми особливо горді з того, що дослідники всіх країн постійно вживають наші, слов’янські терміни. Не кожен український науковець з інших галузей науки похвалиться подібним.
Забарвлення грунту та його окремих горизонтів може дати багато для розуміння суті процесів, що проходять у грунті, його генезису (походження), оскільки воно відображає хімічний склад твердої фази. Ця морфологічна ознака має велике агрономічне значення. Практики-землероби знають, що родючість ґрунту залежить від багатства його на гумус, а значить - від наявності та інтенсивності чорного або темно-сірого кольору.
За С.О.Захаровим, найбільш важливими для забарвлення грунту є такі три групи сполук: 1)гумус; 2)сполуки заліза; 3)кремнієва кислота, СаСО3 та каолін.
Гумусові речовини в більшості випадків зумовлюють чорне, темно-сіре, сіре забарвлення грунту. Часом чорне забарвлення може бути зумовлене й іншими причинами: невеликими плямами (пункту-аціями) оксидів і гідроксидів марганцю (підзолисті грунти), сірчистого заліза (болотні грунти), материнської породи (юрські глини, вуглисті сланці).
Окисне залізо надає ґрунтові червоного, брудно-помаранчевого та жовтого кольору. Зі сполук Fe3+ найбільшу роль у забарвленні відіграють його безводні та водні оксиди.
Сполуки закисного заліза надають ґрунтові сизуватих, зеленуватих, голубуватих тонів (вівіаніт Fe3(PO4)2‘H2O в болотних грунтах). Кремнезем (SiO,), вуглекислий кальцій (СаСО3), каолініт (H,Al,Si2O8-H,O) зумовлюють білий та білястий колір. У деяких випадках помітну роль у білястих відтінках відіграють гіпс (CaSO4-2H,O), легкорозчинні солі (NaCl, Na2SO4 та інші).
На забарвлення впливає структурний стан грунту. Агрегати, що знаходяться в грудкуватому, зернистому або глинистому стані, здаються темнішими, ніж безструктурні. Великий вплив на забарвлення має вологість грунту, вологі ґрунти здаються темнішими.
Забарвлення грунтів важко охарактеризувати одним кольором, тому треба вказувати ступінь та інтенсивність кольору (наприклад, світло-бурий, темно-бурий), відмічати відтінки (білястий з жовтуватим відтінком), називати проміжні тони (коричнево-сірий, сіро-бурий). У ґрунтознавстві прийнято домінуючу ознаку вказувати останньою. При неоднорідному забарвленні горизонтів їх характеризують як пістряві або плямисті. При цьому визначають основний тон забарвлення й колір плям.
Tags: ідзол, бурозем, генезис, горизонт, гранулометричний, грунт, грунтознавство, забарвлення, Захаров, каштановий, коричневий, колір, морфологічний, речовина, сірозем, тип, червонозем, чорнозем
Leave a Reply
You must be logged in to post a comment.